Уявіть собі: ви розгортаєте потерту карту, розглядаєте обриси острова з примітками про схованки та підзорні труби — і раптом розумієте, що тримаєте в руках не сторінку з роману, а реальний географічний документ XVIII століття. Саме таке відчуття охопило дослідників, коли вони вперше поклали поруч карту із книги Роберта Луїса Стівенсона і стару іспанську карту острова Пінос у Карибському морі. Збіг виявився приголомшливим.
Карта, яка все пояснює
Карибський острів на старовинній карті
Більшість із нас читали «Острів скарбів» або принаймні чули про цей роман — одну з найвідоміших пригодницьких книг в історії світової літератури. Стівенсон написав її у 1881–1882 роках, начебто для розваги свого пасинка, проте твір дуже швидко перетворився на культову класику. Але мало хто замислювався: а чи був в авторі якийсь реальний прообраз того таємничого острова?
Відповідь знаходиться на картах. В акваторії Карибського моря, неподалік від південного узбережжя Куби, розташована невелика група островів, що належать Кубинській Республіці. Найбільший з них — острів Хувентуд, який аж до 1978 року носив назву Пінос, або Іла-де-Пінос, що в перекладі з іспанської означає «Острів піній». Коли дослідники порівняли карту острова, складену у XVIII столітті, з тією, що розміщена у романі Стівенсона, — схожість обрисів виявилася настільки разючою, що випадковим збігом це пояснити вже не вдавалося.
Є й інші деталі, які підтверджують цю версію. Один із пагорбів на Хувентуді носить назву «Ла-Віхія» — що в перекладі з іспанської означає саме «Підзорна труба». У романі Стівенсона подібний пагорб також фігурує під назвою «Підзорна труба» і відіграє ключову роль у сюжеті. Це вже не просто збіг — це майже підпис автора під реальним прототипом.
Крім того, Стівенсон докладно описував густі соснові ліси, що вкривають значну частину острова. І знову влучно: серед усіх островів Карибського басейну саме Хувентуд відомий своїми хвойними лісами, що є справді рідкістю для цього регіону. Сам письменник ніколи не бував у цих місцях, проте, за припущеннями дослідників, активно використовував нотатки та записки відомих мореплавців і піратів — Дрейка, Моргана та інших — що виходили друком в Англії.
Від індіанських рибалок до піратського кублa
Піратська гавань серед тропіків
Історія острова починається задовго до Стівенсона і навіть до піратів. До появи європейців тут мешкало невелике індіанське плем'я, що займалося землеробством і рибальством. Острів був для них домівкою — тихою, зеленою, омитою теплими карибськими водами.
Усе змінилося 1494 року, коли до берегів острова причалив Христофор Колумб під час свого другого плавання до берегів Нового Світу. Іспанці назвали відкриту землю Іла-де-Пінос і доволі швидко знищили корінне населення — трагічна доля, що спіткала більшість індіанських народів Карибів. Дослідивши острів, колонізатори переконалися, що жаданого золота тут немає, і майже втратили до нього інтерес.
Проте незабаром з'явилися нові «господарі» — флібустьєри. Їх приваблювало стратегічне розташування острова: поблизу Юкатанської протоки, просто на шляху іспанських флотилій, що везли з Південної Америки до Іспанії незліченні багатства — золото, срібло, коштовне каміння, вирвані у поневолених народів. Пінос став ідеальною базою: захищена бухта, прісна вода, лісові матеріали для ремонту суден, а головне — зручне розташування для нападів на торгові кораблі.
Протягом майже трьох століть острів Пінос слугував піратам усіх мастей — базою постачання, місцем стоянки і ремонту кораблів, а часом і схованкою для здобичі. У різний час тут зупинялися найвідоміші пірати епохи: сер Френсіс Дрейк, Генрі Морган, Вільям Дампір, Франсуа л'Олоне, Річард Хол та Баскервіль. Кожен із них залишав на острові свій слід — іноді буквально, закопуючи скарби і позначаючи місця схованок на картах, що існували лише в одному примірнику.
Саме одна з таких карт, згідно з романом Стівенсона, і потрапила до рук юного Джима Хокінса — і запустила всю пригодницьку машину сюжету. У реальному житті подібні карти справді існували і час від часу знаходилися любителями пригод у пізніші часи.
В'язниця, революція і Фідель Кастро
Стіни старої острівної в'язниці
Іспанська корона не раз намагалася позбутися піратського гнізда — організовувала каральні експедиції, висилала флот, — але безуспішно. Лише у 1830 році, через триста років піратського панування, острів остаточно повернувся під контроль іспанців. Та нові господарі знайшли для нього не надто привабливе призначення: Пінос перетворили на місце заслання і ув'язнення. Острів-в'язниця, «кубинський Сибір» — такими прізвиськами нагородили його сучасники.
Головною спорудою острова стала велика «зразкова в'язниця» — Президіо Модело, збудована у 1926–1931 роках неподалік від гори Сьєрра-де-Кабальос. Її архітектура була заснована на принципі паноптикуму — кругові корпуси зі спостережною вишкою в центрі, де охоронець міг бачити всіх в'язнів одночасно. У різні часи тут утримувалися тисячі політичних і кримінальних ув'язнених.
Одним із найвідоміших в'язнів Президіо Модело став Фідель Кастро. Після невдалого штурму казарм Монкада у 1953 році його засудили до 15 років ув'язнення і відправили саме на Пінос. Кастро провів тут близько двох років — аж до амністії 1955 року. Іронія долі: людина, яка через кілька років очолить революцію і змінить весь острів до невпізнанності, сиділа у тій самій в'язниці, що колись була символом гноблення.
Після перемоги Кубинської революції у 1959 році в'язниці острова були ліквідовані. Президіо Модело перетворили на музей — сьогодні туристи можуть оглянути похмурі круглі корпуси й камеру, де сидів Кастро. Сам острів отримав нове обличчя і новий символ — не катів і ув'язнених, а молоді та розквіту.
Пошуки справжніх скарбів: між легендою і реальністю
Легендарні скарби чекають на пошукачів
Піратська слава острова не давала спокою шукачам пригод навіть у XX столітті. Після того, як Куба опинилася під американським впливом (формально незалежна після іспано-американської війни 1898 року, але фактично залежна від США), на острів потягнулися десятки авантюристів — переважно американців — зі старовинними картами і мрією знайти піратські скарби.
До однієї з карт, що потрапила до рук шукачів скарбів, додавався текст, у якому вказувалося, що в одній із печер захована казна на 20 мільйонів піастрів. Це колосальна сума навіть за сучасними мірками. Більшість експедицій повернулися з порожніми руками — острів ревно береже свої таємниці.
Проте морським мисливцям за скарбами пощастило більше, ніж сухопутним. Одній з підводних експедицій вдалося виявити на дні моря затоплений іспанський галеон із золотом і сріблом. Карибське море зберігає на своєму дні сотні подібних суден — за різними оцінками, лише в акваторії Куби затонуло понад тисячу кораблів за часи колоніальної епохи. Більшість із них досі чекають своїх дослідників.
Цікаво, що пошуки скарбів на Хувентуді не припинилися навіть після революції. Острів і сьогодні приваблює дайверів і любителів підводної археології з усього світу — адже ніхто не знає точно, скільки піратських схованок так і залишилося нерозкритими.
Острів сьогодні: смарагд Карибів
Смарагдова краса карибського острова
Площа острова Хувентуд — понад 3000 квадратних кілометрів, що робить його більшим за Люксембург. Сьогодні тут мешкає близько 70 тисяч людей, а сам острів докорінно змінив своє обличчя порівняно з піратськими і тюремними часами.
Після 1959 року острів перетворився на квітучий сільськогосподарський регіон. Щедрі родючі землі зайняли цитрусові плантації — Хувентуд славиться апельсинами і грейпфрутами на весь Карибський басейн. У посушливі сезони плантації зрошуються за допомогою двох десятків водосховищ. Тут також вирощують ананаси та банани, розвивається тваринництво і традиційне рибальство.
Острів відомий унікальними пляжами — і не лише білосніжними, як у більшості карибських курортів. На Хувентуді є пляжі з чорним і червоним піском, що приваблюють туристів своєю незвичністю. Прозорі карибські води з багатим підводним світом — рай для дайверів і рибалок.
Окрім туризму та сільського господарства, на острові розробляють поклади вольфрамової руди і мармуру, розвивається легка та харчова промисловість. Непрохідні стежки часів піратів давно поступилися місцем сучасним шосе.
У 1978 році, під час дев'ятого Всесвітнього фестивалю молоді та студентів, острів отримав нову назву — Хувентуд, що в перекладі з іспанської означає «Острів молоді». Це був символічний жест на честь молоді, яка перетворила колишнє піратське лігво й острів-тюрму на процвітаючий край.
Сьогодні в холі туристичного готелю, збудованого ще у 1958 році, можна побачити мозаїчне панно зі сценами з «Острову скарбів» Стівенсона — данина пам'яті легенді, що зробила це місце відомим на весь світ. А самі пірати нагадують про себе лише музейними експонатами та численними легендами, які тут досі переказують із покоління в покоління. Острів, що пережив індіанців, конкістадорів, флібустьєрів, ув'язнених і революціонерів, продовжує своє життя — тихе, зелене і сповнене таємниць, що чекають свого дослідника.