Болівія

Географія

Болівія розташована в центральній частині Південної Америки і є однією з двох країн континенту (разом із Парагваєм), що не має виходу до моря. Загальна площа країни становить 1 098 581 квадратний кілометр, що робить її п'ятою за величиною державою Південної Америки. Болівія межує з Перу та Чилі на заході, Аргентиною та Парагваєм на півдні, а також Бразилією на півночі та сході.

Географія Болівії представлена трьома основними регіонами: високогір'ям Альтіплано (з висотою від 4000 до 4500 метрів над рівнем моря), розташованим між східними та західними гірськими хребтами Анд; міжгірськими долинами в східній частині Східної Кордільєри з середньою висотою 2600 метрів; і великими низовинами за східним кордоном гір — цей найменш заселений регіон становить 70% території країни і складається з боліт, лугів, рівнин та тропічних лісів.

Найвища точка Болівії — недіючий вулкан Сахама заввишки 6542 метри. Серед інших значних географічних об'єктів варто відзначити озеро Тітікака — найвище судноплавне озеро світу, а також унікальну сольову пустелю Уюні, що вражає своїми незвичайними ландшафтами.

Клімат та природа

Клімат Болівії формується двома основними факторами: відсутністю виходу до моря та розташуванням на східній стороні Андських гір. Південно-західна частина країни переважно складається з високогір'я, де найвищі вершини — Ільямпу (6362 м) та Сахама (6542 м). Такі висоти визначають температурний режим цих місць, а посушливість пояснюється розташуванням на підвітряній стороні Анд. У східних районах високогір'я вологість вища завдяки дощам, що приходять з Амазонії.

Для західних та південно-західних частин Болівії характерне поєднання пустельного та степового клімату. У високогірних регіонах клімат гірський або альпійський — через значні висоти температури тут набагато нижчі, а опади рідкісні, що робить ці місця одними з найпосушливіших у Південній Америці. Східні схили гір характеризуються субтропічним кліматом з помірними температурами та достатньою кількістю опадів.

У низинах панує тропічний клімат — переважно саванний, а в деяких менших регіонах тропічний дощовий або мусонний з вираженим дощовим періодом. Найвологіший період триває з січня по лютий (літо в Південній півкулі), коли може випадати від 15 до 400 міліметрів опадів на місяць. Зими дуже сухі з показниками 0-100 міліметрів. На найвищих вершинах сніг може випадати цілий рік.

Середні температури в Болівії сильно варіюються залежно від висоти над рівнем моря. У Ла-Пасі, розташованому на висоті 3500 метрів, середні показники відносно стабільні, проте добові коливання можуть бути значними. На північному сході країни температурний режим більш постійний і передбачуваний.

Історія

До прибуття європейців територія сучасної Болівії була частиною могутньої Імперії інків — найбільшої держави доколумбової Америки. Інки створили тут розвинену цивілізацію з досконалою системою доріг, архітектури та управління. У XVI столітті ці землі були захоплені іспанськими конкістадорами під проводом Франсіско Пісарро та стали відомі як Верхнє Перу.

Протягом трьох століть іспанського панування регіон перебував під управлінням Віце-королівства Перу, а згодом — Віце-королівства Ла-Плати. Відкриття величезних покладів срібла в Потосі зробило ці землі однією з найбагатших колоній Іспанії, але водночас призвело до жорстокої експлуатації корінного населення. Мільйони індіанців загинули від важкої праці в копальнях та хвороб.

Боротьба за незалежність почалася в 1809 році повстанням у Чукісаці (нині Сукре), але лише через 16 років збройних конфліктів країна здобула остаточну свободу. 6 серпня 1825 року була проголошена незалежна республіка, названа на честь Симона Болівара — великого визволителя Південної Америки. Перший президент країни Антоніо Хосе де Сукре заклав основи нової держави та прийняв першу конституцію.

Населення та економіка

Болівія є багатонаціональною країною з населенням близько 12 мільйонів осіб. Корінні народи (кечуа, аймара та інші) становлять більшість населення, метиси — близько третини, а європейці — невелику частку. Офіційними мовами країни є іспанська, кечуа та аймара, що відображає культурне різноманіття держави. Більшість населення сповідує католицизм, часто змішаний з традиційними індіанськими віруваннями.

Незважаючи на значні природні ресурси — олово, срібло, літій, природний газ та нафту — Болівія залишається однією з найбідніших країн Латинської Америки. Економіка базується на видобутку корисних копалин, сільському господарстві та лісництві. Основними сільськогосподарськими культурами є соя, кава, бавовна, кукурудза, цукрова тростина, рис та картопля. Традиційне вирощування коки залишається важливим для багатьох сільських общин.

Промисловість обмежується видобутком та переробкою мінеральної сировини, нафтопереробкою та харчовою промисловістю. Болівія має великий гідроенергетичний потенціал, який поки використовується недостатньо. Основними торговими партнерами є Бразилія, Аргентина, США та Перу. Країна є членом Андського співтовариства та активно розвиває регіональну інтеграцію.

Кухня

Болівійська кухня відображає культурне різноманіття країни, поєднуючи традиції корінних народів з іспанськими впливами. Основу раціону становлять картопля (батьківщина якої саме Болівія), кукурудза, кіноа та м'ясо лами чи альпаки. Серед найпопулярніших страв — сальтеньяс (печені пиріжки з м'ясом та овочами), льяхуа (гострий соус з томатів та гострого перцю) та пік-а-ло-мачо (смажене м'ясо з картоплею та овочами).

У високогірних районах популярні поживні супи, такі як чаїро (суп з сушеної картоплі та м'яса) та лагуа (густий кукурудзяний суп). На низинах більше поширені страви з риби, тропічних фруктів та юки. Традиційними напоями є мате де кока (чай з листя коки), що допомагає адаптуватися до висоти, та апі (гарячий напій з фіолетової кукурудзи з корицею).

Особливе місце в болівійській кухні займає кока — священна рослина для корінних народів. Листя коки жують або заварюють як чай не лише для бадьорості, а й як ритуальний елемент. На святах готують особливі страви: на Різдво — пікану (солодкий хліб з фруктами), а на карнавал — різноманітні випічки та солодощі з місцевих інгредієнтів.

Що подивитися

Болівія вражає туристів унікальними природними та культурними пам'ятками. Головною перлиною країни є сольова пустеля Уюні — найбільше сольове озеро світу, що перетворюється на гігантське дзеркало під час дощового сезону. Це сюрреалістичне місце особливо красиве на світанку та заході сонця, коли небо відбивається в кристально чистій воді.

Озеро Тітікака, розташоване на висоті 3812 метрів, є найвищим судноплавним озером світу та священним місцем для індіанців аймара. Тут можна відвідати плавучі острови Урос, збудовані з очерету тоторо, та острів Сонця, де збереглися руїни інкських храмів. Національний парк Мадіді вважається одним із найбагатших на біорізноманіття місць планети з понад 1000 видів птахів та 5000 видів рослин.

Серед культурних пам'яток виделяється колоніальне місто Сукре з його прекрасною архітектурою XVI-XVIII століть, внесене до списку ЮНЕСКО. Потосі, колись одне з найбагатших міст світу завдяки срібним копальням, зберігає унікальну колоніальну спадщину. Долина Луна поблизу Ла-Паса вражає фантастичними скельними утвореннями, схожими на місячний ландшафт.

Міста

Ла-Пас, розташований на висоті 3500 метрів, є фактичною столицею та найвищою столицею світу. Місто вражає контрастами: від сучасних районів у долині до традіційних кварталів індіанців аймара на схилах гір. Головними визначними пам'ятками є площа Сан-Франсіско з однойменним собором, колоніальна вулиця Хаен та сучасний район Сона-Сур. Канатна дорога Мі Телеферіко з'єднує різні частини міста і пропонує захоплюючі панорамні види.

Сукре є конституційною столицею та культурним центром Болівії. Це прекрасно збережене колоніальне місто з білими будівлями, внесене до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Тут розташований найстаріший університет країни та багато музеїв, включаючи Музей текстилю та Дім Свободи, де була підписана декларація незалежності Болівії. Поблизу міста знаходиться унікальне місце з відбитками динозаврів Каль Орко.

Санта-Крус-де-ла-Сьєрра є найбільшим містом країни та її економічним центром. Розташований у тропічних низинах, він різко контрастує з високогірними містами своїм жарким кліматом та сучасною архітектурою. Потосі, внесений до списку ЮНЕСКО, колись був одним із найбагатших міст світу завдяки срібним копальням Серро-Ріко. Сьогодні це важливий туристичний центр з численними колоніальними церквами та музеями, що розповідають про славне минуле міста.