Легенда про храм у джунглях
Ангкор-Ват
Уявіть собі храм, який більший за деякі європейські міста.
Храм, на будівництво якого пішло більше каменю, ніж на Велику піраміду Хеопса.
Храм, який люди забули на чотириста років, і джунглі проковтнули його цілком, наче він ніколи не існував.
А потім один французький натураліст випадково натрапив на нього серед лісу і написав у щоденнику, що таке неможливо збудувати без магії.
Це Ангкор-Ват — найбільша релігійна споруда, яку коли-небудь зводила людська цивілізація.
Він стоїть на прапорі Камбоджі, і це єдина країна у світі, яка помістила будівлю на свій державний символ.
Сьогодні сюди щороку приїжджає понад два мільйони туристів, але більшість із них навіть не підозрює, що під ногами ховається ще одне місто, знайдене лише десять років тому за допомогою лазерного сканування з повітря.
І що самі барельєфи на стінах треба читати задом наперед, проти годинникової стрілки, бо весь храм побудований як гігантський похоронний ритуал.
Це місце ламає мозок, і сьогодні я розповім вам чому.
Будівництво мавзолею царя
Дванадцяте століття нашої ери.
Кхмерська império на піку своєї могутності контролює територію від сучасного В'єтнаму до Таїланду.
І ось король Сур'яварман Другий вирішує, що йому потрібен храм, якого світ ще не бачив.
Не просто храм — а земне втілення всесвіту, копія небесної обителі бога Вішну на горі Меру.
І водночас — власний мавзолей, де його душа перебуватиме вічно.
Будівництво розпочалося приблизно у 1112 році і тривало близько тридцяти років.
Уявіть масштаб: понад триста тисяч робітників та, за різними оцінками, до шести тисяч слонів працювали щодня.
Камінь везли зі священної гори Пном Кулен, що за п'ятдесят кілометрів від будівельного майданчика.
Величезні блоки пісковику спочатку тягнули до річки, потім завантажували на плоти й сплавляли водою до місця зведення.
При цьому кхмерські будівельники не використовували ні цементу, ні розчину — кам'яні блоки підганяли один до одного з такою точністю, що між ними й досі неможливо просунути лезо ножа.
Загальний об'єм використаного каменю перевищує той, що пішов на будівництво Великої піраміди Хеопса в Єгипті.
І ось тут починається найцікавіше.
Ангкор-Ват — єдиний із сотень храмів Ангкору, головний вхід якого дивиться на захід, а не на схід.
В індуїзмі захід — це напрямок смерті, напрямок заходу сонця, кінця.
Тому вчені довго сперечалися: це храм чи усипальниця?
Є ще одна підказка — барельєфи на стінах розташовані так, щоб їх обходили проти годинникової стрілки, а саме так рухаються учасники кхмерських похоронних процесій.
Водночас бог Вішну, якому присвячений храм, традиційно асоціюється саме із заходом.
Тож сучасні дослідники дійшли компромісу: Ангкор-Ват одночасно був і діючим храмом, і королівським мавзолеєм.
Сур'яварман хотів увічнити себе не просто як правителя, а як бога на землі.
І, чесно кажучи, у нього вийшло — бо ми говоримо про нього через дев'ятсот років.
Величезні числа та архітектурні диво
Ангкор Том
Тепер давайте поговоримо про цифри, від яких голова йде обертом.
Загальна територія храмового комплексу — понад двісті гектарів, а разом із прилеглою інфраструктурою стародавнього міста — понад чотириста.
Це більше, ніж історичний центр багатьох європейських столиць.
Весь комплекс оточений гігантським ровом з водою завширшки сто дев'яносто метрів.
Загальна довжина цього рову — п'ять з половиною кілометрів, і це найбільший штучний рів навколо релігійної споруди у світі.
Він не просто декоративний — рів символізує космічний океан, що оточує всесвіт.
П'ять головних веж храму піднімаються на висоту шістдесят п'ять метрів і нагадують бутони лотоса.
Центральна вежа — це власне гора Меру, обитель богів.
Чотири менші вежі по кутах позначають навколишні піки.
І є дивовижний оптичний трюк: з якого боку ви не подивитесь на храм, ви завжди бачите лише три вежі з п'яти.
Це не випадковість — це геніальний архітектурний розрахунок із використанням високого цоколю та колонад.
Але справжній шедевр Ангкор-Вату — це барельєфи.
Вісімсот метрів неперервних рельєфних зображень тягнуться вздовж зовнішніх галерей.
Це найдовший безперервний скульптурний рельєф у світі.
На стінах вирізані сцени з індуїстських епосів Махабхарата та Рамаяна, тріумфальні ходи королеської армії, суд бога смерті Ями з тридцятьма сімома небесами і тридцятьма двома адами.
І серед усього цього — апсари, небесні танцівниці.
Їх на стінах Ангкор-Вату понад три тисячи, і кожна абсолютно унікальна.
Дослідники нарахували тридцять сім різних зачісок, не кажучи вже про прикраси, пози і вирази облич.
Жодна апсара не повторює іншу — це ніби стародавній каталог кхмерської краси, вирізаний у камені на вічність.
У вісімдесятих роках двадцятого століття частину апсар пошкодили під час невдалої реставрації, але пізніше німецькі фахівці повернули їм первісний вигляд.
Забування та повернення
У п'ятнадцятому столітті Кхмерська імперія почала розпадатися.
Тайські війська атакували Ангкор, столицю перенесли на південь, ближче до узбережжя, і гігантське місто з населенням у кілька сотень тисяч людей просто спорожніло.
Джунглі не стали чекати запрошення.
За кілька десятиліть тропічний ліс поглинув храми, палаци, дороги і канали.
Дерева проросли крізь стіни, корені обплели вежі, і цілий мегаполіс зник під зеленим покривалом.
Місцеве населення знало про руїни, але для зовнішнього світу Ангкор не існував.
І ось у 1860 році французький натураліст Анрі Муо, подорожуючи Камбоджею у пошуках нових видів комах, натрапив на гігантські кам'яні вежі серед лісу.
Він був настільки вражений, що написав у своєму щоденнику: "Побачене перевершує все, що залишили нам Греція і Рим, і різко контрастує з жалюгідним станом нації, яка це створила."
Муо вважав, що збудувати таке без магії або допомоги якоїсь зниклої надцивілізації неможливо.
Він помилявся, звісно, але його записки зробили Ангкор відомим у Європі.
Окремого слова заслуговує храм Та-Пром, який залишили майже в тому стані, в якому його знайшли дослідники.
Гігантські дерева з коренями, що вростають у стіни й обіймають камені, створюють неймовірну картину симбіозу природи й архітектури.
Це одне з найфотогенічніших місць на планеті, і не дарма саме тут знімали "Лара Крофт: Розкрадачка гробниць" з Анджеліною Джолі.
Сусідні чудеса: Ангкор-Тхом та храм Байон
Храм Байон
Ангкор-Ват — це лише один храм у величезній системі.
Буквально через дорогу розташоване місто Ангкор-Тхом, яке побудував інший великий король — Джаяварман Сьомий — наприкінці дванадцятого століття.
Місто оточене мурами і ровом, а п'ять його монументальних воріт прикрашені гігантськими кам'яними обличчями.
Щоб потрапити до кожних воріт, треба пройти по мосту, вздовж якого з одного боку п'ятдесят чотири деви тримають тіло змія Наги, а з іншого — п'ятдесят чотири демони-асури.
Це тривимірна ілюстрація легенди про збивання молочного океану — тієї самої, що зображена на барельєфах Ангкор-Вату.
У центрі Ангкор-Тхому стоїть храм Байон, і він вибухає мозок не менше, ніж сам Ангкор-Ват.
Уявіть п'ятдесят чотири кам'яні вежі, і на кожній вирізані чотири гігантські обличчя — по одному на